Руренко Аграфіна Ірінархівна -8.07.1930 року народження, народилася в с. Ступичному Катеринопільського району в сім'ї селян. У цьому ж році сім'я виїхала до міста Маріуполя. У 1939р. родина повернулася у с. Любисток Катеринопільського р-ну., звідкіля ходила до Мокрокалигірської середньої школи, де закінчила 7 класів.У 1947р. вийшла заміж за Руренко Дмитра Платоновича механізатора місцевого колгоспу ім. Петровського с. Лисича Балка, народила та виховала З дітей. З ранніх років працювала в колгоспній польовій ланці цього ж колгоспу. Пізніше (приблизно з 18 років) пішла працювати на тваринницьку ферму. В 60-х роках перейшла працювати на свиноферму. За високі досягнення та визначні успіхи досягнуті у розвитку сільського виробництва та виконання п'ятирічного плану, продажу продукції землеробства та тваринництва Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8.04.1971р. присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.З 1973 року по 1985 рік (до виходу на заслужений відпочинок) працювала на посаді голови сільської ради с. Лисича Балка. Будучи на пенсії працювала 2 роки на посаді начальника цивільного захисту села.
Сиваченко Микола Єфремович (1920-1988) - український літературознавець і фольклорист. Директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УРСР (з 1964). Член-кореспондент АН УРСР (обрано 20 грудня 1967 року). Народився 1920 року в с. Ямполі Катеринопільського району в селянській сім'ї. Дослідник-текстолог творчості Леоніда Глібова, Панаса Мирного, Степана Руданського й інших українських письменників 19 століття.Головний редактор академічних видань творів Панаса Мирного в 7 томах (1968–1971).Автор праць «„Енеїда" І. Котляревського: (До 150-річчя з часу опублікуванн)», «Панас Мирний — перекладач Островського», «Анатолій Свидницький: (До 115-річчя з дня народження)», «Неопубліковані листи Василя Стефаника», «Архип Тесленко», «З історії створення роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?"», «Анатолій Свидницький і його роман „Люборацькі"», «До питання про канонічний текст „Народних оповідань" Марка Вовчка», «Про текстологічне вивчення й видання художньої спадщини Панаса Мирного: Деякі підсумки і перспективи» та багатьох інших.Помер 1988 року.
Снігур Омелян Григорович(1898-1970рр) - народився 1898 року. Нелегким був його життєвий шлях. Втупив у Шостаківську артіль 'Нове життя' (згодом дільниця Катеринопільського колгоспу імені Леніна на Черкащині) в перші дні її заснування. В 1931 році став чабаном і понад три десятиліття присвятив розвитку вівчарства. Не було жодного року, щоб Омелян Григорович не виконав взяті зобов'язання. Літом і взимку, вдень і вночі - однаково пильно доглядав він отару в кілька сот голів. Шукав найкращі місця випасу, застосовував найефективніші методи догляду овець, постійно читав спеціальну літературу.Він вчився сам і вчив своїх помічників. І мав результати: 210 ягнят на 100 вівцематок, майже по п'ять кілограмів вовни з кожної вівці. За досягнуті успіхи в розвитку вівчарства Омеляну Григоровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці (1958), він нагороджений також Золотою медаллю Всесоюзної виставки досягнень народного господарства.Помер О. Г. Снігур у 1970 році.
Худоба Автоном (1882-1921) - український поет початку ХХ століття, творчість і доля якого мало відомі сьогоднішньому читачеві.Автоном Оверкович Худоба народився 1882 року в селі Киселівці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Катеринопільського району Черкаської області) у козацькій родині. Батьки його мали чверть десятини землі. Крім Автонома, у родині зростали брат Макар і дві сестри - Єлизавета та Мотря. Коли хлопцеві виповнилось дев'ять років, його віддали до церковно-парафіяльної школи. Там він вперше прочитав російських поетів О.С. Пушкіна, О.В. Кольцова, В.А. Жуковського, познайомився з віршами Т.Г. Шевченка. У 1894 році школу було закінчено і батьки віддали його на навчання до столяра. Потім, на засланні, ця професія стає йому в нагоді.26 листопада 1903 року козак Автоном Худоба був призваний до армії. 1 січня 1904 року він прийняв присягу і став рядовим Київського саперного полку. Йшла підготовка до війни з Японією. У казармах почали з'являтися листівки ''До солдатів Київського військового округу'' і ''Війна'' від 7 і 9 лютого 1904 року. В них мова йшла про безглуздість майбутньої війни... Нашого земляка безпідставно звинуватили у поширенні цих листівок і відправили на поселення до Сибіру. Там він і почав віршувати...У1919 році побачила світ поетична збірка А. Худоби ''Цвіт серця і душі''. Помер наш земляк у 1921 році. Похований у селі Гельмязеві.
Філіпов Михайло Михайлович (1858 - 1903) - російський вчений-енциклопедист, письменник і журналіст. Народився 12 липня 1858 р. в с. Вікнине Катеринопільського району. У 1892 р. здобув ступінь доктора філософії Гейдельберзькому університеті. У філософії стояв на позиціях позитивізму. Був засновником і редактором (1894-1903) журналу «Научное обозрение», редагував виданий П.П. Сойкіним «Енциклопедичний словник» (Т. 1-3, 1901). Основні праці: «Філософія дійсності».Великі заслуги М.М. Філіпова у популяризації видатних діячів світової науки й суспільної думки. Як письменник М.М. Філіпов подарував читачам історичні повісті «Остап» (1887), «Дворянська честь»(1890), та «Обложений Севастополь», (т. 1-2,0 1888-1889), присвячений головній події Кримської війни 1853-1856 років, героїчній обороні Севастополя. Останні роки свого життя Михайло Михайлович присвятив проблемі електропересилання вибухової на великі відстані. Глибоко ерудований учений, він вважав, що розв'язання цієї проблеми стане перешкодою для паліїв нових воєн.12 червня 1903 року М.М. Філіпов раптово помер. Миттю набігли представники охранки. Вони захопили все його листування, документи, записи дослідів і прилади. Причини загибелі так і не було встановлено. (Та існує друга версія за якою Філіпов трагічно загинув при випробуванні в лабораторії власного винаходу).
Филипович Павло Петрович (1891-1937) - український поет і літературознавець. Народився 20 листопада 1891 року в с. Кайтанівка Катеринопільського району. Українською мовою почав друкуватися з 1919 р. в журналі «Музагет». У 20-х роках належав до неокласиків, що позначилося на його творчості (збірки поезій «Земля і вітер», 1922; «Простір», 1925).Працював над висвітленням російсько-українських літературних зв'язків («Шевченко і декабристи», 1926; «Пушкін в українській літературі», 1927 та ін.), досліджував творчість І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, О. Олеся («З новітнього українського письменництва», 1929) та ін. п.Филипович був одним із редакторів розкішно виданих двох збірників «Шевченко і його доба» (1925), згодом заборонених.Письменник успішно перекладав Пушкіна, Брюсова, Бодлера.Павло Пилипович був заарештований 1935 року і засуджений за сфабрикованою справою на десять років. Заслання відбував спочатку у Ведмежій Горі (табір на північ від Ленінграда), а згодом на Соловецьких островах.Дати смерті Павла Филипповича - філолога академічного типу, який по суті ніколи не займався політикою, не уточнені ( у літературі фігурують дві дати: 1937 та сорокові роки, буцімто у сороковому - повторний суд та знову заслання на десять років (М. Жулинський). Уся літературна спадщина письменника була конфіскована органами НКВС і не збереглася.
Фурман Василь Миколайович народився 2 грудня 1973 року в селі Шостаково Катеринопільського район, Черкаської область — економіст, доктор економічних наук (2006).У рідному селі з відзнакою закінчив «восьмирічку», а згодом й Катеринопільську середню школу № 2 з медаллю.У 1991 році вступив до Київського національного економічного університету, який закінчив з червоним дипломом. Вже на п'ятому курсі працював в банку. Після закінчення університету вступив до аспірантури та викладав у альма-матер економіку підприємства.Вдало закінчивши аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію. У 2006 році став наймолодшим доктором економічних наук і сьогодні є автором більше 40 наукових робіт та ректором Київського інституту банківської справи.Трудовий шлях розпочався у 1995 року з посади спеціаліста аналітичного відділу у УБ «Відродження», а через рік, досягнувши певних успіхів вже і провідним економістом у «Промінвестбанку». У 2001 році очолив дочірну компанію «Промінвестбанку». Має ряд відзнак та нагород: «Найуспішний топ-менеджер України 2005 року», Лідер галузевого рейтингу ТОП 100 «Кращі топ-менеджери України 2005 року», Відзнака за професійні досягнення та особистий внесок у розвиток економіки України у 2005 році, Лідер галузевого рейтингу ТОП 100 «Кращі топ-менеджери України 2005 року».Займається активною громадською роботою, член Катеринопільського земляцтва. У серпні 2011 році був обраний Головою громадської організації «Наш Дім — Шевченків Край». Нині займає посаду ректора Київського інституту банківської справи.
Цимбал Віктор Іванович (1902-1968). Художник, графік, громадський діяч, меценат народився 29 квітня 1902 року у с. Ступичне Катеринопільського району в родині народних учителів. Закінчив II Київську українську гімназію ім.. Кирило- Мефодіївського братства. Підлітком -гімназистом записався до Студентського куреня. Воював у лавах Української армії. 1920 р. потрапив до таборів для інтернованих у Польщі, де малює портрети інтернованих, робить оформлення для аматорських театральних вистав, виконує ілюстрації для табірних видань. 1922 р. нелегально перетнув кордон з Чехо-Словаччиною. У Празі закінчив Державну Високу мистецько-промислову школу й одночасно Українську студію пластичного мистецтва. Відомим він стає в 1925 році, коли серед найкращих художників І премію у конкурсі на портрет чеського історика Франтішека Палацького отримав студент, українець-емігрант Віктор Цимбал.1928 року переїздить до Аргентини, де прожив 33 роки. Працюючи у рекламній графіці, посів провідне місце не лише в Країнах Південної Америки, а й у Західній Європі та США (Мексики, Бразилії, Чілі, Німеччини, Великобританії). Виконував державні замовлення на проекти грошей, марок, гербів, документів, рекламну графіку для найбагатших фірм і банків. В результаті на виставках «мистецтва пропаганди» Віктор Цимбал отримує чотири золоті медалі і стає найвидатнішим графіком Південної Америки. Значні кошти Віктор Іванович віддавав як меценат українській діаспорі Аргентини.Покинувши рідну землю 16-тирічним юнаком, Віктор Цимбал назавжди залишився не просто патріотом України, а й глибоко національним митцем. У своїх живописних полотнах відтворював духовний світ, давні традиції, історію, релігію батьків («Золоті Ворота», «Веселка над Києвом», «Горб Перуна», «Софійські бані», «Кам'яна баба», «Христос у пустелі», «Молитва», «Три душі», «Катаклізм», «Божа Мати Північного Сяйва», «Творець», «Непорочна», «Аріель», «Пророк», «Голод. 1933 рік» та ін.), низку портретів Т. Г. Шевченка, В. Доманицького, В. Липинського та ін.Персональні виставки його робіт, що відбулися в Буенос-Айресі в 1936,1953,1959 роках, користувалися великим успіхом і відвідувачів, були високо оцінені аргентинською і українською пресою. 1960 р. разом з дружиною переїхав до США. З не меншим успіхом проходять персональні виставки у Нью- Йорку та Детройті.Помер 28 травня 1968 р. Похований на українському цвинтарі в Бавнд-Бруку. На його могилі стоїть простий козацький хрест із граніту, зроблений за проектом самого митця.
Штепан Микола Миколайович (1978-1998) народився 23 травня 1978 року в смт. Катеринопіль Черкаської області в сім'ї службовців.Після закінчення Катеринопільської загальноосвітньої школи №1 вступив до Уманського педагогічного університету ім.. П.Г. Тичини, успішно закінчив три курси і навчався на четвертому. 14 листопада 1998 року життя двадцятирічного юнака трагічно обірвалося. Вірші писав для душі, батьків, друзів. Після смерті сина батько друкував його вірші в районній газеті. В 1999 році була видана збірка поезій Миколи Штепана «А стежки через пам'ять...» Вірші Миколи Штепана за сприяння бібліотечних працівників районної бібліотеки друкувалися в альманасі «Пробудження». В 2006 р. на благодійні кошти були видані книги: «А стежки через пам'ять...» доповнене видання та «Я із солов'їної породи».Трагічно загинув в 1998 році.
Шуляченко Олексій Романович (1841-1903) - хімік, «батько російського цементу», Генерал-майор, військовий інженер і заслужений професор. Відомий російський вчений в галузі органічної хімії, організатор російського хімічного товариства.Народився 29 березня 1841 року в селищі Катеринопіль Черкаської області. Освіту здобував у Олександрівському Брестському кадетському корпусі (1859) та Костянтинівському військовому училищі (1860). Вищу освіту здобув закінчивши Миколаївський Військовий інженерно-технічний університет у Санкт-Петербурзі в 1864, ставши військовим інженером.Стає капітаном- в 1871, підполковником- в 1875, та Генерал-майором- у 1889.Викладає в Миколаївському Інженерному училище та Інженерній Академії (став професором в 1880 ), з 1890 - одночасно інспектор класів, з 1899 - також член Конференції Інженерної Академіі..Первим запропонував і науково обгрунтував застосування змішаних (вапняно-цементних) будівельних розчинів для кам'яної кладкі.Активно сприяв виникненню і розвитку вітчизняної цементної промисловості. Він став одним з організаторів і головою багатьох з'їздів цементної промисловості. Він також викладав неорганічну хімію, хімії вибухових речовин і технології будівельних матеріалів в Інституті інженерів шляхів сполучення з 1882 року, в Санкт-Петербурзькому Технологічному інституті з 1872, і в мінному офіцерському класі в Кронштадте.Він був учнем Дмитра Менделєєва і у свою чергу, став учителем для багатьох.Помер 29 травня 1903, похований на Волковському кладовищі в Петербурзі.
Яворський Едуард Никифорович(1928-2012) - український музикознавець і лібретист. Народився 8 червня 1928 року в с. Лисича Балка Катеринопільського району. Український музикознавець, лібретист.Член Спілки композиторів України. Закінчив Київську консерваторію (1953), працював редактором Київської телестудії (з 1958), референтом у справах музики Міністерства культури УРСР (з 1964), заступником директора Київського Театру Опери й Балету, головним редактором журналу «Музика» (з 1970).Автор лібретт музичних спектаклів, балетів «Дон Жуан» (К. 1969), «Вогненний шлях» В. Губаренка (1980) та ін. Автор праць «В. Губаренко» (1972), «Зоя Христич» (1975), «О. Сандлер» (1976).
