Лицар честі і краси

    Літературний онлайн простір до  150- річчя від дня народження Миколи Кіндратовича Вороного (1871-1938), українського поета, письменника, громадсько-політичного діяча)

Микола Вороний цікаві факти 

    Народився в 1871 році у родині ремісників.

 Мама навчила його любити народні звичаї, українську пісню, навчила його писати і читати.

    Навчався у Харківському училищі та Ростовському. Останнього так і не зміг закінчити, тому що був виключений з нього за товаришування з народниками, читання та поширення літератури, забороненою владою. Цілих три роки знаходився під наглядом поліції без права вступу до вищого навчального закладу.

   Отримав філософські знання у Віденському та Львівському університетах.

Товаришував з І. Франком. Допомагав видавати йому газети «Громадський голос», «Радикал».

    Був знайомий з такими видатними українцями як: М. Коцюбинський, Леся Українка, М. Лисенко, П. Тичина, М. Рильський.

    Близько знав багатьох знаменитих людей свого часу: Михайла Грушевського, Марка Кропивницького, Леся Курбаса, Панаса Саксаганського. Із Володимиром Самійленком працював у банку, у Миколи Міхновського квартирував у Харкові.

   Використовував безліч псевдонімів –  Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко.

   Був один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Національного театру.

   Був одружений з донькою Миколи Вербицького Вірою Миколаївною Вербицькою. Та через рік вони розлучилися, хоча й народився син Марко. Марко Вороний теж став відомим поетом.

   Вперше почав друкуватися Микола Вороний у 1893 році з віршем «Не журись, дівчино».

    Перша видана збірка називається «Ліричні поезії» (1911 рік) та «В сяйві мрій» (1913 рік).

    Поет жив або навчався, або працював у Харкові, Одесі, Ростові, Варшаві, Відні, Львові, Чернігові, Києві.

   Ким він тільки не працював. Був актором і режисером, перекладачем і журналістом, земським статистиком і банківським клерком, працював бібліотекарем, режисером українського театру, редактором газети «Життє і слово», коректором Наукового Товариства ім. Шевченка, неофіційним редактором газети «Зоря»,  педагогом, кіноредактором і навіть діловодом ремонтної частини механічного відділу “Округи водяних шляхів”.

    В 1920 році виїхав за кордон до Варшави, де знайомиться з письменниками – Ю. Тувімом та Л. Стаффом. Але на чужині не зміг довго жити і вирішив повернутися на Батьківщину.

   Повернувшись до Львова займається педагогічною діяльністю, викладаючи у місцевій консерваторії.

     Вороний був талановитим перекладачем. Він перекладав російських класиків О. Пушкіна, М. Некрасова, І. Тургенева, а також французьких, німецьких, польських, італійських поетів.

    У 1934 році Миколу Вороного влада назвала «ворогом народу». Його заарештовують як польського шпигуна і відправляють на 3 роки до таборів, але згодом покарання замінили засланням у Казахстан. Його син Марко, дитячий письменник, який працював у Москві приїхав до Києва, щоб добитися помилування батькові. Проте настирливим сином зацікавилися органи, звинуватили в націоналізмі й заарештували. Рік тримали в окремій камері, а потім відправили на Соловки й у 1937 році розстріляли.

   М. Вороний був розстріляний 7 червня 1938 року о 24 годині на Одещині. До речі, ідучи на смерть, батько так і не дізнався, що сина Марка вже немає.

    Довгий час твори М. Вороного не вивчалися, його ім’я було несправедливо призабуте й тільки наприкінці 1980 року повернулося українській літературі.

     Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Миколу